Сходи Якова...

Так сталося, що останні декілька років моя відпустка закінчується поїздкою в Канів. На Тарасовій горі легко дихається, якось особливо відчуваєш безкінечність творіння і мовчазну присутність самого Кобзаря. Йдемо до Тараса....так хочеться наблизитись до мудрості Генія... Машина легко минає великі стави, чепурні села , око тішиться, коли бачиш , що будуються в них церкви. Прохолода лісу дає можливість трішки передихнути від спеки, котра заповзає в кожен куточок не тільки машини, але й кожну клітину організму.... Коли починаються затяжні підйоми, то стає зрозуміло - вже близько...

Чернеча гора, Тарасова гора, Шевченкова круча... Підйом...сходи, що як вуж вигинаються, ховаючись у віттях дерев і не даючи можливості побачити кінець шляху... Довго йдемо, зупиняюсь, вдихаючи прохолоду, що зберігає круча...За цей час можна подумати про все і згадати усе, якась особлива філософська атмосфера. Мені ці сходи нагадують сходи Якова (Бут.28,12-17) і кожен крок є іншим . Один - легким та безтурботним, другий - спокійний і поміркований, третій -через силу...як наші вчинки у житті.. Сходи, що з'єднують землю з небом, нас і Тараса.
Ми довго сиділи у підніжжя могили, видавалося, що час тут зупинився, лишень Дніпро гнав білі хвилі від сильного вітру і старі дуби струшували недозрілі жолуді. Така собі Тарасова медитація. Багато питань і тиша, тільки мовчазна постать Шевченка за спиною. Він ніби промовляє, думай, це твоє рішення, твій вибір ...і благословляє, сподіваючись, що ми його не підведемо...