Святий Василій Великий.

“Ти всіх святих зібрав чесноти, Отче наш Василію,
Мойсееву покору й ревність Іллі, Петрове визнання і Йоанове богословіє… ”
(Стиховна вечірні празника).

 Сьогодні ми згадуємо про Святого Василія Великого, того, кого називають одним з Отців Церкви. 
Народився Василій в Кесарії в 329 році в родині аристократа, що займав  досить поважне місце в ті часи. Батько , розуміючи важливість наук (сам викладав риторику та філософію), надавав важливе значення освіті дітей, а їх було в родині десятеро. Тому Василій спочатку займався дома, а згодом був зарахований до Університету в Афінах.
Високий і розумний красень готував себе до служби при дворі імператора. Він часто з'являвся на прийомах і не одна дівчина мріяла вийти за нього заміж. Проте, треба зауважити, що родина Василія була християнською, тому зустрічаючись з сестрою Макриною під час канікул часто дискутував про зміст життя і покликання, про жертовність Христа , правди і місце віри в житті. Саме сестра зронила в його душі зерно, котре проросло потужною вірою та служінням Богові. Власне тому Василій і відкидає пропозицію імператора працювати при дворі і іде у подорож, котра розтягнулася на довгі два роки. Саме в цій подорожі Василій , як допитливий учень, хотів отримати відповідь на запитання стосовно віри і християнства.

Подорожуючи світом і вивчаючи світські науки, він спостерігав і за життям знаменитих подвижників – християн: Пахомія, що жив у місті Фіваїда, Макарія Старшого та Макарія Олександрійського, Пафнутія, Павла та інших. З багатьма із них він зустрічався і вів довгі філософські і богословські диспути. І коли Василій став упевнений у своїй вірі та був готовий духовно, він прийшов у місто Єрусалим і прийняв хрещення від патріарха Єрусалимського Максима ІІІ у річці Йордан. Коли здійснювали обряд хрещення, то всі побачили Божий знак особливої благодаті для цього ученого мужа. У ріку, серед ясного неба, вдарила блискавка, з якої вилетів голуб, що купався у воді, а потім зникнув у небесній височині. Сам Господь благословив Василія при хрещенні.

Французький автор о. Жан Рів’єр у книзі “Святий Василій — єпископ Кесарії” так описує нашого святого Отця: “Святий Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грецької Церкви. Уже його сучасники дали йому ім’я Великого… Він аскет за покликанням і людина чину за своєю природою… Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила святого Венедикта на Заході… Він аскет, єпископ, бесідник, учитель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу… У святого Василія життя є в повній гармонії з його наукою або, краще кажучи, його наука це ніщо инше як відбиток його життя”.
Тож нічого дивного, що свята Церква заслужено дала йому титул — Великий. Він справді ВЕЛИКИЙ у трьох ділянках свого життя: він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.
 
 Василій Великий виходить на зустріч імператору Юліану, щоб врятувати місто Кесарію від розорення. Смиренний подвижник вручив можновладцю символ пошани – три ячмінні хлібини – які споживав і сам. Імператор наказав зброєносцям взяти хліб-сіль, а Василію віддати жменю сіна. «Ти дав нам ячмінь, їжу скитську, – почув Божий святитель. – Тож отримай від нас сіно… І знай – цим сіном я годуватиму тебе, коли повернуся з Персії. Я зруйную це місто до основи, і зорю цю землю плугом… Бо мені відомо, що це за твоєю порадою народ насмілився зруйнувати зображення і храм Фортуни…» Військо рушило далі, але з Персії Юліан живим не повернувся. Передання каже, що останніми словами Юліана Відступника стала фраза: «Ти переміг, Галілеянин…» Це лишень один з прикладів мужності і сили віри, що носив в своєму серці .
Архієпископа Кесарії Каппадокійської, засновник монашого життя, що написав Устав для монахів. Борець з єресями не тільки в диспутах, але й в великій кількості наукових виступів та праць.
Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте.
Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.
“З усіх заслуг, — каже британський дослідник святого Василія В. Л. Кларк, — які Василій зробив для справи чернецтва, запровадження спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб про нього пам’ятати…   Монастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у монастирях стало дійсністю… Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя”.
У Святого Василія монаше життя має за мету не тільки власне спасення, але і спасення ближніх. Для монахів святого Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього — це міра любови Божої.
 Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книзі Грецькі Отці Церкви каже про святого Василія: “Василій — це аскет тілом і душею. Строга аскеза це елемент, в якім він духовно працює, живе й існує”. У святого Василія, за його виразом, “монахи — це борці за святість”. У вступі до свого Великого правила він каже: “А маємо ми, і ви, і я ту саму ціль: святість життя”. Так він учив і так жив. Великодушність, безкомпромісність, ангельська невинність і повна жертви любов Бога і ближнього — це знаменна риса його характеру. “Коли святий Василій раз на щось рішився, — каже французький автор В. П. Юмберклод, — то він ішов до тієї мети за всяку ціну… Таким він залишився на усе життя… Ця риса його характеру перейшла на його аскезу” (Аскетична наука святого Василія). А британський історик Ф. Фаррар каже: “Василій не належав до тих, які робили що-небудь на половину. Коли він віддався Богові, то зробив це повністю” (Життя святих).