Сьогодні ми спробуємо дізнатися про цей день і події, що йому передували трохи більше.
На Помісному Константинопольському соборі в 842 році за імператриці Феодори і Патріарха Мефодія було остаточно відновлено і затверджено шанування святих ікон. На цьому соборі, з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборчою та іншими єресями, було встановлено свято Торжества Православ’я, яке відбулося у першу неділю Великого посту, і яке й досі відзначається у всьому православному світі.
Перемога над єресями - що означає і з чим пов'язана?
Єресь-релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та організаційні форми церкви, неправдиве фальшиве вчення. Впродовж усієї історії християнства була велика кількість єресей, що нищили і фальшували правдиву віру. Однією з них була боротьба з іконописом та іконами.
Ікона (слово грецьке, що означає «образ», «зображення») стала невід’ємною частиною православного життя. Священні зображення є складовою православних храмів. Деякі ікони мають дивні історії, ознаменовані молитвою праведників. Перед деякими з них відбувалися зцілення, тому в християнську свідомість вони увійшли як чудотворні.Ікона є свого роду вікном в духовний світ. Звідси і її особлива мова, і символіка, навіть колір має своє певне значення.
Суть ікони – зустріч з духовним світом. Лики святих завжди навернені до нас. Отже, світ святих не віддалений від нас – вони разом із нами. З нами Бог. «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим, і домашні для Бога» (Еф. 2.18), говориться в Новому Заповіті в посланні апостола Павла до Ефесян.
Іконоборці вважали священні зображення ідолами, а культ шанування ікон — ідолопоклонництвом, посилаючись на старозавітні заповіді («не створи собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі. Не поклоняйся їм і не служи їм»).
Один з найбільших релігійно-політичних рухів у Візантії в VIII — початку IX століть, точніше з 726 року, направлений проти шанування ікон. Страшні справи відбувалися в ті часи на всіх теренах християнського світу. Ікони кидали в вогонь та спалювали, а іконописців катували і вбивали. Їм виколювали очі, дробили кістки рук, щоб іконописці не могли більше писати образи.
Із 787 р., після VII Вселенського Собору, що затвердив шанування ікон, гоніння послабилися. Саме тоді Христолюбива цариця Феодора оголосила: «Хай буде проклятий той, хто не шанує зображення Господа нашого, Його Пресвятої Матері й усіх святих!». Мефодій, Патріарх Константинопольський, тоді ж встановив особливий чин святкового богослужіння. Вперше свято віри Христової молитовно відзначили на службі в Софійському соборі Константинополя у першу неділю Великого посту 843 р. З того часу і бере початок святкування Торжества Православ’я. У XII і XIV століттях цю службу суттєво доповнили, приєднавши інші тексти, що вміщують основні догмати християнства. У тому вигляді, в якому він існує сьогодні, чин служби Торжества Православ’я являє собою тріумф Церкви над усіма існуючими колись єресями і розколами.
Цей день – ще одна нагода засвідчити, що сьогодні торжествує Той, Хто поправ смертю смерть і розіп'явся за наші гріхи. За минулі і майбутні, вже зроблені і ті, що ще століттями спатимуть у зародку. За гріхи Церкви, яка є Христовою, а сама переступає заповіді свого Творця, за гріхи кожного, хто в усі часи зватиме себе православним християнином, а сам щораз падатиме у безодню гріха і неправди. Наша безпомічність, гріховність і недосконалість не дає нам права на персональний тріумф, тому наше Торжество – Христос. І Православ'я може торжествувати в нашому світі тільки Христом Воскреслим – у Церкві Небесній, у її святих, у любові, насамкінець.
Немає коментарів:
Дописати коментар