Про вміння чекати.

Чи вміємо ми чекати? Чи не ловимо ми себе на думці, що хочеться чогось вже і зараз? Чи не нарікаємо ми на обставини чи події, що наші мрії та плани відкладені на час? Ми часто чуємо, що я хочу чогось вже і зараз, а не потім. 
Вміння чекати , християнське смирення завжди було важним у плані духовного зросту людини.
Ми не штовхаємося при вході в приміщення чи транспорт, ми пропускаємо на вході старших та жінок, ми не ганьбимо себе обуренням та наріканням, ми спокійно робимо крок в сторону, ми виховуємо в собі терпіння.
В той час, коли очікуємо бажане (іграшку, подорож, посаду, дарунок) ми змінюємося самі. Ми ставимо пріоритети в житті , що в дійсності є для нас важливим, а що другорядне і не вартує зіпсованого настрою.
Письменник Джон Максвел писав:,, Ной очікував 120 років до прибуття прогнозованих дощів. Авраам чекав 25 років обіцяного сина. Йосиф стерпів 14 років в'язниці за злочин, якого він не вчиняв. Іов, мабуть, усе життя, 60-70 років, чекав на Божу справедливість.
Бог готує лідерів у ,,мультиварці,,, а не в ,,мікрохвильовій печі,,. Важливішою за очікувану мету, є праця, яку Бог виконує в нас, поки ми чекаємо. Очікування поглиблює нас і дає нам дозріти, вирівнює нашу перспективу та розширює наше розуміння. Випробування часом визначають, чи можемо ми переносити сезони, здавалося б, безплідних підготовок, і вкажуть, чи зможемо ми розпізнати й використати ті можливості, які нам належать..,,.
Тому не поспішаймо нарікати, Бог приготував для нас найкраще.