На українських землях ще з часів Київської Руси її житіє було одним із улюблених домашніх духовних читань, а під час Великого Посту воно ще й повністю прочитувалось у храмах.
Вона народившись в середині V століття після Р.Х. у Єгипті. У віці 12 років Марія покидає рідну домівку та йде в Александрію, де впродовж 17 років веде блудне життя . Любов до блудного життя звела одного разу Марію з чоловіками-паломниками, які йшли до Єрусалиму на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Власне любов до блудного життя, а не благочестивість тодішніх намірів, звела її з цими чоловіками, бо наміри були її лише задовольнити з ними свою похіть, і тіло своє вона пропонувала їм як плату за їжу та прихисток на кораблі. Отримавши від благочестивих паломників відмову, вона все ж таки знаходить корабель з молодими юнаками, які беруть Марію із собою. Пізніше, преподобна Марія з жахом згадувала подорож на кораблі, дивуючись, як «море перенесло таку розпусту, як не розверзлась земля і не погрузила її живою в ад» .
Йдучи за паломниками до храму, Марія увійти в нього не змогла.
Невідома їй тоді Божественна сила не допускала її до храму. Навіть спроба увійти разом із великим натовпом не увінчалась успіхом – при самому порозі храму, наче «многочисленна воїнська стража» , невідома сила стримувала її. Зовсім ослабнувши та ставши збоку у притворі, Марія задумалась над своїм життям.
Гірко заплакавши та б’ючи себе в груди з глибоким та щирим розкаянням, Марія звернула свої тілесні та душевні очі до ікони Пресвятої Богородиці. Щире каяття та усердне моління до Владичиці з проханнями відкрити для неї вхід до храму, щоб побачити Хрест Господній та поклонитися Чесному Древу, укріпило Марію у вірі, і вона, давши Пречистій обітницю не оскверняти більше тіло своє блудом та уповаючи на милосердя Богородиці, попрямувала знову до дверей храму.
Великим було її здивування та
невимовною була душевна радість, коли вона безперешкодно увійшла в храм
та зі страхом і трепетом поклонилась Чесному Древу Господньому.
Вийшовши
з храму, преподобна Марія знову спрямувала свій погляд до ікони
Пресвятої Богородиці, вдячно прихилила коліна свої перед нею та,
висловивши молитовну подяку, почула здалека голос : «Якщо перейдеш через Йордан, то знайдеш собі повний спокій»… Купивши три хлібини, Марія однією розрахувалася з чоловіком, що перевіз її на човні через річку, а дві лишила собі.
47 років неустанно молилась преподобна та вела строге аскетичне життя не зустрічаючи нікого з людей чи звірів. І лише за два роки перед її світлою кончиною, до неї у пустелю прийшов святий старець Зосима, благочестивий інок, який близько 50 років подвизався постом і молитвою та постійно навчався Божественних слів. Ангел Божий явився йому та вказав на преподобну Марію Єгипетську, коли старець міркував чи є ще у світі людина, яка перевершила його у подвигах іночеських. Саме старцеві Зосимі преподобна і розповіла про своє життя і свій подвиг. Коли святий старець знайшов подвижницю, то побачив її нагою, бо за роки аскетизму одяг її повністю обносився і так вона роками претерпівала мужньо всі зміни погоди в пустелі: то сонце немилосердно палило її, то холод просякав аж до кісток. Тіло було дотемна опалене сонцем, а волосся вигоріло і було біле мов руно ягняти. Але такий стан умертвління плоті для преподобної був власне великою її перемогою над плотськими гріхами, перемогою духовного над тілесним. Випросивши у старця плащ, Марія розпочала розповідь – довгу, просякнуту щирим жалем за гріховне блудне життя та постійним проханням молитися за неї грішну. Вона розповідала, що коли спокуса усе покинути і повернутися до людей приходила до неї, то вона лягала на землю і безперестанно молилася. Образ Богородиці додавав їй сили.
«Благословен Бог, творящий великі та страшні, дивні та славні діла, яким числа немає» –такими словами старець Зосима хвалив Господа, вислухавши зі сльозами розповідь преподобної.
Декілька років зустрічався Зосима в часі посту з Марією, приносячи сушені фрукти для неї. В останню зустріч Марія попросила Зосиму принести для неї Святе Причастя.
Згідно прохання преподобної Марії
Єгипетської, старець Зосима через рік у Великий Четвер знову прийшов до
неї несучи Страшні й Животворчі Божественні Тайни.
Великим здивуванням
було старцеві бачити як Йордан розступився перед преподобною. Вона ж,
причастившись Пречистого Тіла і Крові Христових, за монашим звичаєм
поцілувала старця та зі сльозами вигукнула:
«Нині відпускаєш рабу Твою, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасінняТвоє» (Лк. 2, 29-30).
Розпрощавшись зі старцем, преподобна Марія вернулася в пустелю, де спокійно відійшла до Господа.
Пройшов
ще один рік і знову старець Зосима навідується в пустелю. Божим
провидінням він знаходить тіло преподобної, та прочитавши псалми та
молитви звершує належний обряд поховання.
Після
повернення в монастир, святий авва Зосима розповів іншим ченцям про
подвижницю, і таким чином передання про преподобну з уст в уста
передавалось аж до VII століття від Р.Х., поки не було вперше записано
святителем Софронієм Патріархом Єрусалимським (бл. 560 - 638 рр. від Р.Х.).
Християнське віровчення розглядає приклад Марії Єгипетської
як зразок досконалого покаяння, тому особливе богослужіння утрені
четверга п’ятого тижня Великого Посту носить назву «Маріїне стояння»,
а під час читання Покаянного Канону Андрія Критського у перші дні
Великого Посту також додаються тропарі Канону Марії Єгипетській.
Своїм життям Марія Єгипетська ніби промовляє до нас, що покаяння щире врятує нас від усіх наших гріхів.
"Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас!"
Цитати на основі Житія преподобної Марії Єгипетської у викладі святителя Димитрія Ростовського (Туптала).
http://www.gradleva.com/?info=361
Немає коментарів:
Дописати коментар